Найскладнішою проблемою
сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку
учнів. Вирішується вона поки що частково, оскільки далеко не завжди
усвідомлюється вчителями музики, їхні зусилля нерідко спрямовуються на
вирішення окремих завдань: навчити дітей співати і читати ноти, розвивати
музичні здібності, озброювати музично-теоретичними знаннями тощо. Замість того,
щоб сприяти музичному розвитку, засвоєння знань і оволодіння навичками музичної
діяльності, по суті, перетворюються на самоціль. Звичайно, талановитий учитель,
працюючи з дітьми ініціативно і творчо, навіть на основі таких підходів може
досягти помітних результатів. Але чи стануть при цьому уроки музики уроками
формування духовності учня, чи залишаться лише уроками засвоєння знань і певних
видів діяльності? Переконливу відповідь на це запитання дала практика: якщо
зміст і методи музично-виховної роботи не визначаються передбаченням наступного
розвитку дітей, ясним розумінням того, яких якостей вони мають набувати у
процесі музичного навчання, то така педагогічна діяльність виявляється
неефективною. Не можна навчати музиці «взагалі», не замислюючись над кінцевою
метою.